Сестри Бенедиктинки-Місіонерки: 100 років віри і праці

У вівторок, 11 липня, згромадження сестер бенедиктинок-місіонерок відзначило свій 100-річний ювілей. Сьогодні сестри працюють не лише у 12 містах України, але і у Польщі, США, Бразилії, Еквадорі. Однак, історія згромадження почалася на Київщині, у Білій Церкві, де і проходили ювілейні урочистості. Історія цього згромадження – не просто біографія монашої родини, але також історія великої праці та Божого заступництва.

Врятувати дітей

Засновницею згромадження є мати Ядвіга Юзефа Кулеша. Вона народилася у 1859-му році на Вінничині, у селі Карабелівка, але по смерті батька Ядвіга з матір’ю переїхали до Києва. У віці 35 років Ядвіга вступила до Віленського монастиря бенедиктинок імені св. Катерини і у 1902-му таємно склала монаші обітниці. Близько 1910-го року сестра Ядвіга вступила до згромадження Сестер Бенедиктинок Милосердя. Там же, у Римі, вона отримала доручення заснувати в Україні закритий бенедиктинський монастир. Однак, тут вже збирала свої жнива Перша світова війна: на фронті лилася кров, а в тилу – сльози вдів і сиріт. Займаючись місійною діяльністю на Київщині, мати Ядвіга не могла лишитись осторонь і замість закритого монастиря заснувала у Білій Церкві сиротинець під покровом Серця Ісуса. Їй допомогла місцева жителька Ядвіга Олександрович, котра надала не лише фінансову допомогу, але й віддала у користування великий кам’яний будинок.

8

Сиріт у місті не бракувало і дуже скоро у цьому будинку замешкали перші вихованці. Офіційне відкриття сиротинця відбулося 24 червня 1917-го року. Допомагали матері Ядвізі дівчата-волонтерки, котрі і самі склали обітниці і оселилися при сиротинці. Так і народилося згромадження сестер бенедиктинок-місіонерок, білоцерківський сиротинець став їхнім першим генеральним домом. Але на душі у матері Ядвіги було неспокійно. Несучи відповідальність перед новим згромадженням та вихованцями, вона не забувала і про свою первісну місію і продовжувала мріяти про закритий монастир, розриваючись між першим і другим. А тут ще й через військово-революційний гармидер увірвався зв’язок з її римськими настоятелями – і мати Ядвіга опинилася зі своєю внутрішньою боротьбою на самоті.

Час випробувань

Тимчасом зромадження активно розвивалося і скоро мати Ядвіга отримала запрошення відкрити сиротинець у Луцьку. Стараннями отця Антонія Ягловського, для сестер там звели великий будинок, де розташувався сиротинець для дівчаток під покровом Святої Терези. Також при сиротинці відкрили швейне училище, аби одразу давати вихованцям першу професію. З часом Луцьк став центром згромадження – туди переїхала мати Ядвіга і було перенесено генеральний дім. Третій сиротинець – для хлопчиків – було відкрито у Ковелі. На Великдень 1931-го року мати Ядвіга померла, але сестри продовжували свою справу. Згромадження пережило і революцію, і сталінський терор, і жах Другої світової війни, але у 1947-му всіх сестер вислали з України, а сиротинці – закрили. Все майно, котре забрали з собою бенедиктинки, вмістилося у одну скриню, але вихованців усіх трьох сиротинців вони забрали із собою.

5E4A7002

Діяльність сестер бенедиктинок-місіонерок на довгий час перемістилася у Польщу. Лише у 1977-му сестри таємно почали повертатися до України. Першою серед них була сестра Кляра Стащак, котра приїхала на Віннчину, до міста Бару. Там, в підпільних умовах, згромадження сестер бенедиктинок-місіонерок почало відроджуватись. «Дорога бабуся, сьогодні до нас приходив тато і приносив на вечерю хліба» – так писали сестри у листах, сповіщаючи, що мали візит священика і отримали причастя. Сестри і кандидатки працювали прибиральницями, продавчинями, медиками – єдиною ознакою їхнього стану були білі хусточки. Хабіти вони змогли вдягти лише у 1992-му році.

Повернення додому

До Білої Церкви сестри повернулися у 2008-му, на запрошення отця Ярослава Палки, тодішнього настоятеля храму Святого Іоанна Хрестителя. За цей час у місті відбулося чимало змін, проте вцілів і костел, і будинок сиротинця матері Ядвіги – сьогодні у ньому розташований Центр соціально-психологічної реабілітації дітей «Злагода». Сестри на волонтерських засадах навідують дітей у Центрі, проводять з ними творчі майстер-класи, вітають зі святами. Крім того, вони опікуються парафіяльними дітьми: організують їхнє дозвілля, навчають, возять на екскурсії і т.д. У 2014-му році до Білої Церкви переїхала частина сестер, котрі перед тим 6 років працювали у Луганську.

Зараз сестри готуються відкрити на Вінничині дитячий будинок сімейного типу. Ця сучасна альтернатива державним інтернатам не видається їм новинкою, бо подібним чином був організований ще сиротинець матері Ядвіги. Її вихованці – а це близько 70 дітей – були розділені на десятки і за кожною десяткою наглядали по дві сестри. Таким чином діти жили ніби у родинному колі, де кожен був на виду і отримував достатньо уваги і догляду. Пов’язані фінансові та бюрократичні труднощі сестер не лякають, бо вся їхня історія свідчить, що над бенедиктинками-місіонерками тримає свою руку сам Господь.

2 6

Максим Віхров

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.