Доля парафії св. Іоанна Хрестителя (деканальний контекст-нарис до 1900 р.)

K+l1
Откритка з 1914 р.

Перед 1745-1746 роками парафія св. Йоана Непомуцена (Біла Церква) належала до Коденського деканату Київської дієцезії. Білоцерківський костьол, в якому працювали єзуїти, підпорядковувався фастівському настоятелю, який був деканом. У склад Фастівського деканату Київської дієцезії входили парафії: Фастівська, Білоцерківська, Бишівська, Паволоцька та Ходорківська. Білоцерківська парафія охоплювала декілька староств, серед яких Богуславське, Черкаське, Чигиринське, міста Мошни, Сміла, Кошова та ін.

1781 р. київський єпископ Оссолінський зробив розпорядження по деканатах, згідно з яким Фастівському деканату підлягали Мошнівський, Ставищенський, Володарський, Борщагівський, Погребищенський, Паволоцький, Звенигородський, Білоцерківський, Бишівський, Ржищівський костьоли і дві каплиці у Богуславі та Рокитному.

У 1797 p. Київська дієцезія була скасована і на її місці створено Житомирську. Декрет папського легата в Росії Літта „De apostolicae potestatis” від 8 серпня 1798 p. сповіщав про з’єднання Луцької та Житомирської дієцезій під владою спільного ординарія. Після декретів папського легата були встановлені нові кордони дієцезій. З Київської дієцезії легат Літта утворив нову дієцезію зі столицею у Житомирі. Нове Житомирське єпископство було приєднане до Луцького, кожне з них мало окрему територію, катедру, духовенство, але спільного єпископа-ординарія із резиденцією  в місті Житомирі. Першим єпископом став Каспер Цецішовський (1798-1801). Слід зазначити, що не було створено нової дієцезії, а лише з’єднано окремі Луцьку та Житомирську персональною унією. Водночас парафії Київської губернії підпорядковувалися римо-католицької Могильовській єпархії і тільки згідно з царським указом від 20 листопада 1848 р. вони відокремлювалися від неї та підпорядковувалися Луцько-Житомирській єпархії.

У 1848 році єпископом Луцько-Житомирським  став Боровський Каспер, дуже енергійна і віддана справі Церкви людина. У духовному житті дієцезії тоді відбулися помітні зміни. У цей час царизм змушений був задовольняти вимоги католиків, записані в Конкордаті з Росією з 1847 р. Це допомогло єпископу Боровському у його праці. Могилівський єпископ-коад’ютор Ігнатій Головинський восени 1849 року видав декрет, в якому відділив від своєї архідієцезії Київський архідеканат, що складався з трьох деканатів і 50 приходів, і приєднав його до Луцько-Житомирської дієцезії. На пропозицію єпископа Боровського К. Луцько-Житомирська консисторія 31 березня 1850 року (№1722) затвердила новий розподіл Київської губернії на 6 деканатів, серед них був Києво-Васильківський деканат. Саме до нього увійшла Білоцерківська парафія разом з: Київ (св. Олександра), Київ ( св. Володимира), Бишів, Макарів, Монастирище, Рокитне, Фастів.

Восени 1849 р. правління Луцько-Житомирської консисторії оголосило, що згідно буллі Папи Римського про новий устрій римо-католицьких єпархій, Київська губернія з 13 вересня 1848 р. вважається приєднаною до Луцько-Житомирської єпархії і єпархіальне правління, в силу імператорського указу від 20 листопада 1848 р., починає видавати свої розпорядження по Київській губернії.

        27 березня 1850 р. були затверджені 6 деканатів по Київській губернії, запропоновані Луцько-Житомирським єпископом Боровським.

Київсько-Васильківському деканату підпорядковувалися костьоли у Києві (два), Макарові, Ржищеві, Бишові, Білій Церкві, Мотовилівці, Василькові, Рокитному та Фастові. Деканом був призначений київський архідиякон прелат Брінк, а віце-деканом – васильківський настоятель Блажевський.

Літургійний календар Луцько-житомирської єпархії з 1900 року інформує, що білоцерківська парафія відноситься до Київського деканату.

 

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.