Історія

Історія католицької спільноти у Білій Церкві сягає початку ХVII століття. Костел святого Іоанна Хрестителя – як і багато інших споруд у місті – був збудований на кошти графа Франциска-Ксаверія Браницького. Будівництво, яке тривало чотири роки, закінчилося у 1816-му. Пізніше при костелі відкрилася парафіяльна школа, та лікарня для бідних. Один з настоятелів також висадив великий фруктовий сад на 800 дерев.

Напередодні Першої світової війни до парафії Іоанна Хрестителя належали каплиці у Потіївці, Озірному, Великому Половецькому та Шамраївці. Парафія жила насиченим релігійним життям – окрім Іоанна Хрестителя, тут шанували багатьох святих, чиї реліквії зберігалися у костелі. Зокрема, тут знаходилася частинка покрову Пресвятої Діви Марії, частинка плаща святого Йосипа, частинка туніки святого Франциска Асизького, кістка святого Іоанна Непомуцена і т.д.

Після приходу до влади більшовиків парафія стала переживати тяжкі і трагічні часи. Комуністи чинили шалений тиск на парафіян і священників, всіляко перешкоджаючи їм вести релігійне життя. Наприклад, у 1925-му влада забрала будинок настоятеля, а у 1929-му на парафію було накладено штраф у 2000 карбованців, причому сплатити його вимагали у триденний термін. Білоцерківські католики намагалися захистити свої права, апелюючи до закону, проте марно – у 1930-му костел святого Іоанна Хрестителя було зачинено.

Однак, парафіяльне життя не припинилося. Люди вперто продовжували збиратися на молитву в приватних оселях, правили святу Месу, відзначати свята і виховувати дітей в християнському дусі. Тому комуністична влада вдалася до прямих репресій. У 1937-му році було заарештовано 21 особу з числа парафіян костелу святого Іоанна Хрестителя. За звинуваченнями у шпигунстві та антирадянській діяльності 16 з них були засуджені до смертної кари, а 5 отримали по 10 років заслання у таборах.

Лише у 1957-му групу білоцерківських католиків було реаблітовано. Під час повторного розгляду справи слідчий, який вів слідство у 1937-му, зізнався, що звинувачення були сфабриковані. Єдиною причиною розправи було те, що ці люди ревно зберігали свою віру і, не зважаючи на тиск влади, сумлінно вели релігійне життя.

Однак, ставлення радянської влади до релігії не змінилося. У 1950-х костел використовувався, як лекційний зал, у 1960-х тут влаштували склад, який потім передали в користування краєзнавчого музею. Приміщення було сильно занедбане. У 1970-х костел постраждав під час будівництва мосту через р. Рось. Через інженерне недбальство на стінах костелу з’явилися тріщини і виникла загроза руйнування всієї будівлі.

Лише у 1985-му релігійне життя почало відроджуватись. Однак, на той час костел вже було переобладнано на органний зал, який розпочав роботу у 1990-му році. Вже за часів незалежності парафіянам вдалося дійти компромісу з місцевою владою – тепер в костелі відбувається сусідство парафіяльної спільноти та органного залу.